8.6 C
Киев
14.04.2021
Image default
Політика

США та Китай — Між двома наддержавами розгорнулося суперництво

Фото:

Китай треба стримувати — з цим згодні в Білому Домі, як за часів Трампа, так і за часів Байдена. Вперше за десятиліття США зіткнулися з конкретним та відчутним викликом для своєї могутності. І це не невловимі терористичні мережі і не глобальні проблеми типу кліматичних змін, а класичний суперник у вигляді великої держави. В найближчі роки вся міжнародна політика буде вибудовуватися навколо цього протистояння.

Боротьба між Вашингтоном та Пекіном, як і всі конфлікти такого типу, багато в чому була зумовлена. Справа не в ідеологічних та ціннісних відмінностях, які підкреслюють посадові особи нової адміністрації в Білому Домі, а в силових балансах. Китай посилюється швидко; розрив між двома найсильнішими державами світу скорочується. Навіть якби Китай був ліберальною демократією або США — комуністичною авторитарною державою, міркування безпеки підштовхнули б їх до ворожої риторики, зростаючої підозрілості та протистояння. Форми, методи та інтенсивність конфлікту можуть бути різними, а паралелі з холодною війною другої половини ХХ століття досить умовні. Розуміння логіки і змісту цієї боротьби за гегемонію стануть важливим пріоритетом для інших країн, яким доведеться обирати сторону, балансувати або грати в багатовекторність.

У своїй програмній промові про зовнішню політику президент Байден назвав Китай основним суперником США. Це не є новиною: в грудні 2017 року в Стратегії національної безпеки, підготовленої адміністрацією Трампа, Китай, разом з Росією, названі основними викликами для американської могутності. Схоже формулювання напевно з’явиться і в оновленій версії цього документа. Вашингтон піднімає ставки та коригує методи в протистоянні з Китаєм. Якщо Трамп спробував організувати превентивну економічну війну з сильної позиції; то Байден розраховує на союзників.

Трохи пізніше генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг закликав оновити стратегію Альянсу для стримування Китаю. Сигнал Столтенберга зрозумілий, але наскільки до цього заклику прислухаються лідери держав-членів? Багато країн НАТО пов’язані з Китаєм великими торговими зв’язками та розглядають його швидше як партнера, ніж як загрозу. Багато країн Центральної та Східної Європи, які входять в ініціативу 17 + 1 (раніше 16 + 1), є членами НАТО — а тим часом весь цей проект як раз і побудований з огляду на довгострокову співпрацю з Китаєм. Китайська могутність може являти собою загрозу для глобальних позицій США, але зовсім не обов’язково, що воно розцінюється так само і серед великих європейських держав.

Читайте також: Україна-Китай: чи далеко до стратегічного партнерства

Китай назвав ініціативу Столтенберга проявом менталітету холодної війни. Якщо вважати менталітетом холодної війни експлуатацію образу зовнішнього ворога і акцент на ідеологічні розбіжності, то це так. Але у холодної війни був інший, більш важливий вимір — безпека. Якщо Китаю не вдасться переконати інших у тому, що його зростаюча сила не є небезпекою для них, то слово «стримування» буде знаходити все більше прихильників.

Китайське керівництво по-своєму розставляє акценти. Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні цього року, Сі Цзіньпін зробив упор на багатосторонніх форматах, колективних зусиллях та спільне майбутнє, вказуючи на те, що нова холодна війна зашкодить всім. Ця риторика, така близька Заходу, напевно знайде чимало прихильників.

У світі розгортається боротьба за союзників. НАТО, як і риторика президента Байдена, побудована на демократичних цінностях. Важко сперечатися, що в Китаї з цим дефіцит. Китай пропонує загальне процвітання та принципи невтручання. Все це відбувається на тлі, з одного боку, хвилі глобального послаблення демократії, а з іншого — триває руйнування основ світового порядку. У світі зростає попит на діючі інституції, норми та безпеку. І Китай, і США можуть запропонувати такий набір, тільки з різними інструментами досягнення цілей.

При цьому обидві сторони виявляють обережність. Масштабний конфлікт, на кшалт холодної війни між СРСР і США, зашкодить обом країнам. Між Китаєм і США залишається високий рівень взаємозалежності, їхнє протистояння буде непрямим. Контрольована боротьба, максимальне використання тактичних переваг і загроз, а не власне сили, будуть його основними рисами.

«Пастка Фукідіди» — термін, який стає все більш популярним під час міркувань про майбутнє американо-китайського суперництва. Давньогрецький історик аналізував схожу ситуацію дві з половиною тисячі років тому, у відносинах між Спартою і Афінами. Зростаюча сила конкурента та невпевненість в його намірах підштовхнули древніх греків до тривалої дорогої війні, частиною якої стала і непримиренна боротьба за союзників. Які уроки вдасться винести сучасним стратегам з історії — ми побачимо вже в найближчому майбутньому.

Джерело

Залишити коментар