10.5 C
Kyiv
22.05.2022
Image default
Політика

Переговори Байдена та Путіна – у чому помилилася українська влада

Фото: Апостроф / Колаж

Сьогодні, 7 грудня, пройде надважлива відеоконференція між президентами США Джо Байденом та РФ – Володимиром Путіним. Очікується, що за підсумками цих переговорів мають бути ухвалені серйозні рішення щодо деескалації ситуації, пов’язаної з можливим широкомасштабним російським вторгненням на територію України. Кейс цього вторгнення світові лідери розігрують без України, посіявши паніку в українському суспільстві і не дозволивши нам отримати відповіді на життєво важливі питання.

Нагадаємо суть подій. 30 жовтня авторитетні західні видання, наприклад, The Washington Post, посилаючись на дані американської розвідки, почали розганяти інформацію про широкомасштабне російське вторгнення, яке нібито готується на територію України. Зазначалося, що після навчань “Захід-2021” 41-а загальновійськова армія ЗС РФ не повернулася до місця постійної дислокації у Новосибірську, а об’єдналася з іншими військовими частинами на кордоні з Україною. Одним із місць такої концентрації називалося місто Єльня, яке розташоване за 260 кілометрів від кордонів з Україною – тобто вдвічі далі, ніж від кордонів з Білоруссю.

Особливо вказувалося, що ситуація відрізняється від тієї, що спостерігалася навесні 2021 року, коли росіяни, не ховаючись, тягнули військові ешелони до кордонів з Україною. Наразі противник нібито діє більш потайливо, концентруючи війська, переважно вночі.

Справді, у квітні-березні, в Мережі “гуляло” безліч фото- та відеодоказів масштабного перекидання техніки. Тоді саме Україна активно зверталася до міжнародних партнерів для того, щоб запобігти сповзанню у відкритий військовий конфлікт. Восени ж подібних свідчень було вкрай мало, якщо не брати до уваги кілька супутникових знімків з місць дислокації російських військ, а також пари-трійки кадрів ешелонів з військовою технікою які прямували в невідомому напрямку.

Крім того, восени полум’я роздмухували виключно західні ЗМІ. Крім The Washington Post, про можливе вторгнення написали такі всесвітньо відомі видання, як Politico, Bloomberg, Foreign Policy. “Вишенькою на торті” стала публікація в німецькому таблоїді Bild, 4 грудня, де докладно описувалися етапи вторгнення, яке мало закінчитися окупацією двох третин України – і навіть була намальована відповідна карта з позначеними напрямками головних ударів. Цей “план Барбаросса” українські користувачі підняли на сміх. Надто вже кустарно була виконана ця карта, на якій фронт проходив чомусь через міста Коростень та Умань, а місто Львів назвали Лембергом.

Загалом же ситуація ніякого сміху не викликала. Представники Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України спочатку досить впевнено відкинули інформацію про атаку, що готується, а потім почали вторити західним ЗМІ. Зокрема, 21 листопада глава ГУР Кирило Буданов дав інтерв’ю виданню Military Times, в якому повідомив, що станом на січень-лютий 2022 року Росія планує широкомасштабне вторгнення на територію України із застосуванням танків, авіації та артилерії, а також із висадкою десантів. Інтерв’ю мало відповідну карту, з якої, щоправда, випливало, що станом на листопад біля кордонів з Україною розміщено набагато російських менше військ, ніж станом на квітень – 53 батальйонні тактичні групи та 105 тис. військовослужбовців навесні та всього 40 БТГр та 94 тис. військовослужбовців восени. Цікаво, що практично паралельно секретар РНБО Олексій Данилов в окремих коментарях заперечував підготовку РФ до вторгнення в Україну.

Прикладом коригування позицій можна вважати доповідь Міністра оборони Олексія Резнікова Верховній Раді, 3 грудня. Тоді міністр повідомив, що біля кордонів з Україною зосереджено 94,3 тис. військовослужбовців. Наступного дня, 4 грудня, The Washington Post у новому матеріалі на тему вторгнення повідомила, що до січня 2022 року ця кількість може досягти 175 тис. Ще через один день, пан Резніков повторив цю ж тезу естонському телебаченню, хоча під час виступу в парламенті прогноз у 175 тис. із вуст міністра оборони не прозвучав.

Це не єдина дивина у всій цій історії. Дивує інше – повне небажання українських офіційних осіб коментувати ситуацію із можливим російським вторгненням суспільству. Війна з таким противником, як Росія – справа неабияка. Вона може зачепити всіх і кожного. Отже, як мінімум, ситуація потребувала докладного роз’яснення. Тим часом, українська влада протягом цілого місяця не спромоглася скликати жодної прес-конференції на тему ймовірного вторгнення, воліючи спілкуватися з іноземними журналістами. Навіть президент Володимир Зеленський, коли йому під час прес-марафону, 26 листопада, поставили пряме питання про війну, відповів на нього дуже ухильно, відразу переключивши увагу на “державний переворот”, який так і не відбувся. Хоча ситуація, що склалася на той момент, вимагала не суперечок із журналістами, а, щонайменше, звернення до нації.

Більше того, склалося враження, що громадян України, яким довелося б зустрічати агресора, взагалі виключили з обговорення цього питання. Інформаційний міхур розростався за межами нашої країни, а будь-які корисні відомості можна було почерпнути хіба що з великих коментарів експертів, а також листування в соцмережах із серії “нападе – не нападе”.

Зрештою склалася ситуація, за якої президент США Джо Байден та Росії Володимир Путін самі вирішуватимуть долю України. Простіше кажучи, торгувати нашою країною, продаючи кейс гіпотетичного вторгнення (не факт, що воно взагалі планувалося!), замість якихось політичних поступок. Відповідний “рахунок” буде пред’явлений Володимиру Зеленському. Що буде у цьому рахунку? Заборона вступу до НАТО, вимога реалізувати Мінські угоди за російським сценарієм чи політичний вирок самому Зеленському? Не знає ніхто, включаючи самого Президента. Все вирішується без нас.

Джерело

Залишити коментар