22.7 C
Киев
22.07.2021
Image default
Політика

Договір по Північному потоку-2 — чому програла Україна

Володимир Зеленський в обіймах партнерів Фото: Апостроф / Колаж

Німеччина і США остаточно владнали всі питання з «Північним потоком-2», залишивши Україну з носом, але звинувачувати в цьому слід і нашу владу — як колишню, так і нинішню: крім гучних слів вона так і не провела належної роботи щодо протистояння цьому найнебезпечнішому для України проекту. Про наслідки для Києва і про те, чи варто говорити, що колективний Захід відвернувся від України, розбирався «Апостроф».

Провал Порошенка, Коболєва і Зеленського

У середу, 21 липня, пізно ввечері за київським часом стало відомо про досягнення остаточних домовленостей між Німеччиною і США, що стосуються «Північного потоку-2», які завершили довгу історію протистояння навколо «комерційно-політичного» проекту, початок якому було покладено в 2010 році. Що він являє собою?

«Північний потік-2» — це дві нитки газопроводу загальною потужністю 55 млрд кубометрів газу в рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Труба проходить по територіальним чи винятковим економічним зонам Фінляндії, Швеції та Данії.

Попереджати про небезпеку трубопроводу для енергобезпеки Європи експерти і політики почали ще на старті проекту, критика посилилася в 2015 році, коли був підписаний договір про будівництво трубопроводу між «Газпромом» і п’ятьма великими європейськими енергокомпаніями.

Природно, одна з головних загроз СП-2 для України — зменшення, а потім і припинення транзиту газу через українську ГТС до Європи і величезні фінансові втрати, пов’язані з цим (Україна отримує від транзиту щорічно близько $ 2 млрд). Колишнє і нинішнє українське керівництво було дуже щедрим на стогони про катастрофу, але нікого ними не змогли переконати, говорить «Апострофу» експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.

«Незрозуміло, на яких підставах ми вимагали для себе особливого ставлення, урахування нашої думки, позиції в компенсації тощо. Цей курс почався за Порошенка і тривав при Зеленському, при тому, що підстав для цього ніяких не було. Наша помилка була в тому, що не робилося нічого іншого, тобто весь акцент був на риторику, яка нікого не переконувала», — говорить експерт.

На його думку, Україні необхідно було розуміти, що ми можемо запропонувати всім — в тому числі і росіянам. Але ніхто — ні за часів Порошенка, ні при Зеленському — про це не думав. В кінцевому підсумку, зазначає Капітоненко, ми отримали закономірний результат.

Газовий «Будапешт»

Про що ж в результаті домовилися Берлін з Вашингтоном, залишивши за дужками України і країни Східної Європи? У повідомленні німецького МЗС наголошується, що США і Німеччина «вирішили створити опору для підтримки переходу до зеленої енергетики в країнах з економікою, що розвивається, що буде включати підтримку України і країн Центральної та Східної Європи. Ці зусилля не тільки сприятимуть боротьбі зі зміною клімату, але і підтримають енергетичну безпеку Європи за рахунок зниження попиту на російські енергоносії».

Тобто, одну з наймасштабніших загроз для нацбезпеки країн європейського Сходу наші партнери прикрили «фіговим листком» зеленої енергетики та боротьби зі змінами клімату і порожніми обіцянками про «вжиття заходів».

Йдеться про те, що Німеччина «зажадає ефективних заходів на європейському рівні, включаючи санкції, для обмеження експортних можливостей Росії в Європу, якщо Росія спробує використовувати енергію в якості зброї або зробить подальші агресивні дії проти України».

Як це буде виглядати в реальності — зовсім незрозуміло, адже Берлін збирається качати російський газ, природно, в своїх інтересах, і навряд чи настане на горло власній пісні. Навіть якщо Росія справді почне закручувати вентиль Києву.

Як відомо, на останньому етапі будівництва газопроводу Банкова намагалася вибити для України якісь «компенсації» через втрату транзиту. Можна констатувати, що затія провалилася повністю — нам запропонували якийсь «Зелений фонд», щоб «підтримати енергетичний перехід України, її енергоефективність і енергетичну безпеку» з інвестиціями на «фантастичну» суму 1 млрд доларів, в тому числі (!) від третіх сторін, таких як підприємства приватного сектора. Німеччина внесе до фонду початкове пожертвування в розмірі не менше 175 млн доларів і буде працювати над продовженням своїх зобов’язань в найближчі бюджетні роки» — мило, правда? З огляду на те, що згаданий енергопереход буде коштувати нам десятки мільярдів доларів і займе дуже багато часу, і це не кажучи про енергоефективність, а тим більше енергобезпеку.

З тієї ж опери — обіцянка Німеччини використовувати всі важелі в російсько-українських переговорах щодо продовження транзитного контракту, яке експерти вже прозвали «газовим Будапештом». По суті, нам пообіцяли ті ж «консультації», що і в 1994 році, з тією лише відмінністю, що 25 років тому українських дипломатів і влада, так би мовити, «обіграли на класі», зараз же про будь-який клас говорити взагалі не доводиться.

Глава «Нафтогазу» Юрій Вітренко, коментуючи повідомлення про домовленості США і Німеччини по «Північному потоку-2», зазначив, що третя сторона не може гарантувати транзит газу через територію України.

«Я не розумію, як Німеччина може гарантувати транзит газу по території України, якщо вона його не видобуває, не подає газ з території Росії. Теоретично це могла б гарантувати Росія, але виникає питання — яка ціна цих гарантій, тому що Україна вже мала Будапештський меморандум, на який вона розраховувала як на гарантію безпеки. Будапештський меморандум номер 2 для нас не є чимось привабливим», — підкреслив глава «Нафтогазу».

Експерт Українського інституту майбутнього Ілля Куса вважає, що угода, яку досягли США і Німеччина по «Північному потоку-2» з точки зору національних інтересів України — серйозний провал, якого можна було уникнути.

«Україна могла б вибити для себе набагато більше поступок і компенсацій в обмін на запуск «Північного потоку-2», якщо б ми з самого початку не говорили, що ми його зупинимо і крапка. Після 2016-2017 років Банкова і «Нафтогаз» зайняли найбільш максималістську позицію і потім не погоджувалися її пом’якшити, тому що це стало, в тому числі, частиною внутрішньополітичного дискурсу і обіцянок на виборах. Крім того, ні попередня, ні чинна влада не займалися зміцненням своїх позицій на Заході, щоб з нами рахувалися більше, ніж сьогодні», — говорить Куса.

Після бійки кулаками не махають?

Що ж робити Україні в ситуації, що склалася, коли всі рішення по газопроводу прийняті? Микола Капітоненко вважає, що потрібно оцінити наші втрати і основні ризики, спробувати реагувати на майбутнє, а не на минуле.

«У майбутньому виникне ситуація, коли транзит через Україну зведеться до мінімуму російського газу. Треба зрозуміти які це створює ризики в енергетиці, економіці, і в сфері безпеки, і як розподілити ресурси, щоб з цими ризиками впоратися», — вважає експерт.

Він також акцентує увагу на тому, що після того, що сталося, не повинно бути звинувачень на адресу німців в стилістиці про «новий пакт Молотова-Ріббентропа». «Заяви про «новий Мюнхен» тощо — взагалі, злочин і грає на руку тільки росіянам. Потрібно поменше і побільше реалістичних оцінок», — зазначив Капітоненко.

Його колега Ілія Куса вважає, що Києву з урахуванням обставин, що склалися, варто перебудувати енергетичну систему під альтернативні проекти і нові напрямки, зокрема експорт і транзит водню.

«Водень — це сфера Німеччини, яка включила нас в свою водневу стратегію. Україні потрібно використовувати ті ресурси, які будуть отримані в якості компенсації, вкласти їх правильно і починати перебудовуватися під інші енергетичні проекти, які зараз починають бути в тренді в усьому світі. На мій погляд, це буде найкращою довгостроковою інвестицією, яка перекриє негатив від «Північного потоку-2», — заявив він.

«Зрада» не приходить одна

Практично одночасно з укладенням газових домовленостей між США і Німеччиною стало відомо, що візит Володимира Зеленського в США переноситься з кінця липня на 30 серпня.

Побічно це говорить про те, що між Росією і США все-таки існують певні домовленості з приводу України — аж надто швидко і в чомусь демонстративно наша думка перестала когось би там не було цікавити, каже Микола Капітоненко, відзначаючи, що наші партнери вже не дуже звертають увагу на протокольні заходи і на моменти ввічливості.

«Що стосується зустрічі 30 серпня, то це, звичайно, велике перенесення з символічної точки зору. Нам нічого про це не сказали, це станеться вже після дня Незалежності України, після того як будуть прийняті всі рішення з приводу «Північного потоку-2″ — і це, звичайно, не дуже хороший сигнал. Хоча як на мене, великої трагедії в цьому немає, тому що найголовніше в зустрічі Зеленського з Байденом буде те, що буде на порядку денному. Але гірше буде для нас те, що повістка, швидше за все, буде знову складатися з суміші докорів і прохань», — вважає експерт.

У сухому залишку, через недалекоглядність «стратегів» з минулої влади і відсутність будь-якої зовнішньополітичної стратегії у представників влади нинішньої, Україна опинилася в досить жалюгідному становищі. Нам запропонували подачку у вигляді дуже скромної суми, яка піде на якісь вельми абстрактні проекти «зеленого переходу» — реальності, в якій живе Захід, але аж ніяк не Україна. До того ж, експерти прогнозують, що по-справжньому масштабне використання водню в різноманітних проектах в Європі почнеться не раніше 2030-х років. По суті, на даному етапі нам доводиться змиритися з власною «другорядністю» на Заході і покладатися виключно на власні сили — як, до речі, і в питанні оборони держави. Головне — зробити з цієї ситуації уроки, про які українські еліти зовсім забули після Будапешту-94…

Джерело

Залишити коментар