2.1 C
Киев
18.11.2021
Image default
УКРАЇНА

Чому Пекін хоче завоювати Україну — Atlantico

Пекін зміцнює свій вплив в Україні

Китай непомітно дедалі більше закріплюється в Україні, ми вже стали частиною китайського проекту Один пояс – один шлях.

  Мало хто зі спостерігачів забив на сполох із приводу того, що наприкінці червня Президент Володимир Зеленський підписав угоду про партнерство з Пекіном і Україна стала частиною китайського проекту Один пояс — один шлях. Ця угода відкриє перед КНР великі інвестиційні можливості в кількох інфраструктурних проектах. Торгові зв’язки між Україною та Китаєм не є новими, але їхнє посилення, хай навіть нездатне змінити диспропорцію цих торговельних відносин, починає насторожувати, пише Atlantico.     В інтересах Росії   Зміцнення економічних зв’язків з Китаєм матиме геостратегічні наслідки для України. У перспективі ці зв’язки можуть обмежити незалежність зовнішньої політики Києва і, отже, довіру до нього з боку Заходу. Вже зараз Київ відмовився звинувачувати Пекін у злочинах проти уйгурів — схоже, такою була умова продовження отримання китайських вакцин проти коронавірусу — і визнає Тайвань невід’ємною частиною Китаю, що має назву континентальної. Звісно, Пекін не визнав незаконної анексії Криму, хоча відомо, що відповідний альянс між двома ревізіоністськими режимами може зрештою створити серйозну небезпеку для України. Києву нерозсудливо було б думати, що він зможе розраховувати на підтримку Пекіна проти Москви.  

Чому Пекін хоче завоювати Україну - Atlantico

Китайські вакцини від коронавірусу приїхали в Україну // EPA     До того ж Пекін, на відміну від Туреччини, яка також має намір посилити свою присутність в Україні, намагається не перетинатися з цілями Москви. Безсумнівно, його наміри передусім є економічними, але тільки-но його завдання буде досягнуто — з точки зору залежності Києва від Пекіна, він не матиме жодних проблем з тим, щоб підтримати Росію, якщо він вважатиме це своїм політичним інтересом. Як також відзначалося, Москва більш ніж зацікавлена в посиленні китайської присутності в Україні, бо це узоджується з її метою віддалити Україну від Заходу і, зокрема, від Євросоюзу, який у світовому масштабі досі є першим економічним партнером Києва.     Мотиви України   Мотиви Українського уряду можна зрозуміти. З геостратегічної точки зору, він має намір диверсифікувати своїх партнерів у той момент, коли, на його думку, Сполучені Штати і Євросоюз не надали йому тієї підтримки, на яку він очікував і заслуговував — загалом Україна заплатила тяжку ціну за те, щоб відстоювати європейські цінності і, зокрема, була на передовій. Тоді як через недалекоглядну політику, яка також є оберненою проти Європи, Брюссель і Вашингтон  погодилися, щоб Німеччина завершила будівництво газопроводу Північний потік–2 з Росією. Водночас Україна також з обґрунтованою стурбованістю спостерігає, що в деяких частинах Західної Європи, особливо у Франції та Німеччині, є стійкі тенденції, пов’язані з бажанням проводити політику взаємодії з Москвою.   З економічної точки зору, Києву потрібні додаткова підтримка, щоб модернізувати інфраструктуру, і прямі іноземні інвестиції. Цим пояснюється те, чому він звертається до Китаю і, зокрема, Туреччини. Але ця політика є недалекоглядною. Вона також може підірвати довіру до нього міжнародних донорів, зокрема Міжнародного валютного фонду. Це пояснюється тим, що кредити Китаю не обумовлені боротьбою з корупцією та деолігархізацією, на яких наполягає Фонд.     Питання землі   Перед Китаєм стоїть виклик прогодувати 1,4 млрд осіб, водночас він найбільший імпортер продуктів харчування – і така тенденція, як очікується, збережеться протягом кількох десятиліть, – він прагне розширити свій доступ до українських пшениці і ячменю, попри ризик збільшення цін, яке може бути через попит з боку Китаю, або навіть дефіцит таких продуктів для європейських споживачів, не кажучи вже про менш розвинені країни. Укладена недавно угода дає дворазове-триразове збільшення українських поставок у Китай. Подібно до того, як раніше в Африці, Пекін починає самостійно контролювати Українські землі. Хижа політика, яку Китай проводить на сільськогосподарських землях України, відповідає його стратегічному імперативу: забезпечити свій продовольчий суверенітет у контексті кліматичних загроз для сільськогосподарських урожаїв і бажання китайського населення отримувати якісні продукти харчування, які не можуть забезпечити переважно забруднені китайські ґрунти. Зрештою реалізація зближення китайсько-українського сільського господарства може призвести до зростання цін на деякі споживчі товари, такі як хліб — у разі зниження обсягу врожаю в іншій європейській житниці, тобто у Франції. Це може навіть поставити під загрозу продовольчий суверенітет Європи, чий імпорт сільськогосподарської продукції вже зростає швидше за експорт.     Виклик для ЄС   Для Євросоюзу посилення китайського впливу в Україні є потрійним викликом, на який йому доведеться відповідати одночасно і в своїх інтересах, і в інтересах Києва. Попри те, що ЄС дедалі частіше має намір обмежувати розширення інтересів Китаю в безпосередній близькості до своєї ближньої периферії, зокрема в Африці, він не може ігнорувати його в безпосередньому сусідстві — чи то на Балканах, чи то в Україні. Подібне розширення, окрім посилення агресивного потенціалу Китаю, часто йде пліч-о-пліч із практикою розвитку, яка суперечить правилам «належного управління» та боротьби з корупцією. Далі, з геостратегічної точки зору, загроза з боку російського режиму є безпосередньою та найінтенсивнішою як для ЄС, так і для України, адже посилення китайських інтересів в Україні певною мірою сприяє реалізації інтересів Росії. Обидві держави є частиною нової осі диктатур, що протистоять цінностям свободи і верховенства закону.  

Джерело

Залишити коментар